У першому цьогорічному Журнал Країна - моє львівське інтерв'ю з Otar Dovzhenko на нашу улюблену медіатему. Наразі лише в паперовому варіанті, коли буде на сайті - викладу тут. Говорили про інформаційну війну, суть московської пропаганди, її сильні і слабкі сторони і про те, що мають робити влада і громадяни, аби виграти її. Мені було цікаво. Поки що ділюся тим, що не увійшло в остаточний варіант. Ексклюзивно!)
Медіа завжди борються за більшість. А вона не хоче виходити з зони комфорту. Не хоче бачити війни, міняти споживчих та інформаційних звичок. Війна прямо стосується 10% населення. Ще 20-30 співчувають, а 70 - не цікавляться. Тому за деякий час великі медіа переорієнтуються на уявну Україну, де немає війни, а є АТО. Я винищую цей безглуздий штамп з усіх текстів, які проходять крізь мене. Коли суспільство звикає до війни, вікно допустимого поступово відчиняється. Спершу проговорюють, що ми втратимо Крим, потім Донбас, Одесу. Коли більшості стане байдуже, аби лише їй не парили мозок - це і буде поразка в гібридній війні. Не треба програвати, достатньо змиритися з черговою втратою.
***
Тверезі думки в Україні маргіналізовані. Журналісти мають створювати певну диспропорцію. Показувати Пасхавера, який говорить розумні речі, хоча людям подобається Даша Астаф’єва. І знаходити формати, в яких це можливо. Бо у Шустера навіть розумну думку змиє потоком лайна.
В Україні добре розходяться факти і дуже погано - думки. На масовому телебаченні немає формату для їх аргументованого висловлення, каналам цікавіше зіштовхувати політиків лобами.
Єдине місце, де розумна людина може висловитися – соцмережі. Без поспіху викладе аргументи, їх розповсюдять тисячі і прочитає 20-30 тисяч. Як виступ Олени Стяжкіної з Донецька. Для мене він знаковий, бо це голос Донбасу без інфантилізму.
***
Протилежні думки співіснують у головах українців. Що більше розумні люди руйнуватимуть міфи, то краще. Я бачив лише один випадок вдалої деміфологізації. Хтось написав у facebook: «Донбас ось уже півроку нас не годує, чому ж ми досі живі?» Це варто було показати кількома діаграмами, які висіли б на кожному розі.
***
Політтехнолог Казбек Бектурсунов колись відповів на запитання, чому газета Комерсант не виходить українською: вона не ринкова, тобто не дає створювати якісний продукт для якісної аудиторії. За цією ж логікою Новое время запустили російською. Але Андрій Куликов, коли у 2007-му замінив Шустера на ICTV, відмовився вести програму російською. Сім років вона українська і проблем немає. Одномовність із Росією - чинник небезпеки. Ми не можемо цього скасувати зразу, але можемо років за 20-30. Популяризувати це і зробити суспільною нормою - не робота держави, бо маємо традицію протиставлення держави і суспільства. Неважливо, якою мовою говорите ви. Важливо, якої навчите дітей.
Тверезі думки в Україні маргіналізовані. Журналісти мають створювати певну диспропорцію. Показувати Пасхавера, який говорить розумні речі, хоча людям подобається Даша Астаф’єва. І знаходити формати, в яких це можливо. Бо у Шустера навіть розумну думку змиє потоком лайна.
В Україні добре розходяться факти і дуже погано - думки. На масовому телебаченні немає формату для їх аргументованого висловлення, каналам цікавіше зіштовхувати політиків лобами.
Єдине місце, де розумна людина може висловитися – соцмережі. Без поспіху викладе аргументи, їх розповсюдять тисячі і прочитає 20-30 тисяч. Як виступ Олени Стяжкіної з Донецька. Для мене він знаковий, бо це голос Донбасу без інфантилізму.
***
Протилежні думки співіснують у головах українців. Що більше розумні люди руйнуватимуть міфи, то краще. Я бачив лише один випадок вдалої деміфологізації. Хтось написав у facebook: «Донбас ось уже півроку нас не годує, чому ж ми досі живі?» Це варто було показати кількома діаграмами, які висіли б на кожному розі.
***
Політтехнолог Казбек Бектурсунов колись відповів на запитання, чому газета Комерсант не виходить українською: вона не ринкова, тобто не дає створювати якісний продукт для якісної аудиторії. За цією ж логікою Новое время запустили російською. Але Андрій Куликов, коли у 2007-му замінив Шустера на ICTV, відмовився вести програму російською. Сім років вона українська і проблем немає. Одномовність із Росією - чинник небезпеки. Ми не можемо цього скасувати зразу, але можемо років за 20-30. Популяризувати це і зробити суспільною нормою - не робота держави, бо маємо традицію протиставлення держави і суспільства. Неважливо, якою мовою говорите ви. Важливо, якої навчите дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар